Оплата комісій банку за дії, що не є самостійними послугами у кредитних відносинах - поза законом

Оплата комісій банку за дії, що не є самостійними послугами у кредитних відносинах - поза законом

 

Віднедавна Верховний Суд повернувся до практики розгляду спорів у кредитних відносинах, зокрема щодо визнання недійсними умов договору споживчого кредитування, які є несправедливими.

Цікавою та корисною буде позиція ВС у справі №666/4957/15-ц за позовом КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості, та зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним у зв’язку з порушенням прав споживача.

 

Короткий зміст справи

Фізична особа уклала договір споживчого кредитування з банківською установою. За умовами договору – споживач зобов’язався окрім погашення тіла кредиту, сплатити відсотки та винагороду за надання фінансового інструменту.

У серпні 2015 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитом (тіло, відсотки, винагорода) та штрафних санкцій.

У грудні 2015 споживач звернувся із зустрічним позовом, посилаючись на порушення прав споживача, визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними. При цьому, однією із підстав звернення до суду – став пункт договору про обов’язок сплачувати  щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми кредиту, що на думку споживача є порушенням ЗУ «Про захист прав споживача».

 

Позиції судів

Суд першої інстанції  - задовольним вимоги банку, у зустрічному позові відмовив.

Апеляційний суд – скасував рішення суду першої інстанції, задовольнив позов банку частково (лише 230 дол. США з 39 766,17 дол. США), задовольнив зустрічний позов частково, визнавши положення договору про щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту – недійсними з дати укладання договору.

Окрім того, апеляційним судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), у відповідності до якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

 

Позиція Верховного Суду

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

 

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту.

 

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.

 

У якості висновків

Отже, чому ж така позиція найвищої судової ланки є корисною для простого споживача банківських послуг? Все просто:



  1. Будь-яке положення про плату (неважливо матиме вона назву «комісія» чи «винагорода»), що визначена у кредитному договорі за дії, які по своїй суті не є самостійною послугою – може бути визнане судом несправедливим, а відповідно і недійсним з моменту укладання цього договору.
  2. Добре, що суди не забувають про правову позицію Великої Палати, щодо строку припинення нарахування відсотків за користування кредитом.



 

Ніквас В’ячеслав

адвокат, старший партнер